мольер биография на украинском
Біографія Мольєра
Жан-Батист Поклен (1622-1673) – видатний французький комедіограф 17 століття, який увійшов в історію під псевдонімом Мольєр. Геніальний актор, засновник класичної комедії, керівник власного театру – перераховувати гідності цієї людини можна довго. Біографія Жана-Батіста Мольєра була сповнена стрімких злетів і падінь, складних етапів у творчості і визнання його безумовного таланту.
Ранні роки
Жан-Батист з’явився на світ 15 січня 1622 року в Парижі, в поважному буржуазному сімействі, в якому всі чоловіки протягом багатьох поколінь працювали шпалерників-драпірувальника.
Мати хлопчика померла, коли йому ледь виповнилося 10 років, і батько влаштував сина в престижний коледж, де Жан-Батист старанно вивчав латинь, класичну літературу, філософію і природні науки.
Достойно витримавши іспит, юний Поклен отримав диплом викладача з правом читати лекції. На той час його батько вже підготував місце шпалерника в королівському палаці, проте Жан-Батісту не судилося стати ні викладачем, ні обойщиком – доля приготувала йому набагато цікавішу доля.
Початок творчого шляху
Скориставшись своєю часткою з материнського спадщини, Жан-Батист почав абсолютно нове життя. Його вабили театральні підмостки і можливість грати трагічні ролі.
У віці 21 року Жан-Батист, який на той час уже вибрав собі сценічний псевдонім – Мольєр, очолив невеликий театр під назвою «Блискучий». До складу трупи входило всього 10 чоловік, репертуар театру був досить мізерний і нецікавий, і конкурувати з сильними паризькими трупами він просто не міг.
Акторам не залишалося нічого іншого, як виступати в провінції. Провівши в поневіряннях 13 років, Жан-Батист не змінив свого бажання служити театру. Більш того – він встиг написати безліч п’єс, чим значно урізноманітнив репертуар трупи. Серед його ранніх творів «Ревнощі Барбулье», «Літаючий лікар», «Три доктора» та інші.
Робота в провінції не тільки розкрила в Мольєра талант сценариста, а й змусила його кардинально змінити акторське амплуа. Бачачи велику зацікавленість публіки в комедіях і фарсах, Жан-Батист вирішив перекваліфікуватися з трагіка в коміка.
Паризький період
Завдяки комедійним п’єсами Мольєра трупа швидко домоглася слави й визнання, і в 1658 році на запрошення брата короля виявилася в Парижі. Акторам випала небачена честь – виступати в Луврі в присутності самого Людовика XIV.
Комедія «Закоханий доктор» викликала неймовірний фурор серед паризької аристократії, визначивши долю комедіантів. Король надав їм в повне розпорядження придворний театр, на підмостках якого вони виступали протягом трьох років, а потім перейшли в театр Пале-Рояль.
Влаштувавшись в Парижі, Мольєр з подвоєною силою приступив до роботи. Його захопленість драматургією часом нагадувала одержимість, але це принесло свої плоди. Протягом 15 років він написав свої кращі п’єси: «Смішні жеманніци», «Тартюф, або обманщик», «Мізантроп», «Дон Жуан, або Кам’яний гість».
Особисте життя
Мольєр пов’язав себе узами шлюбу в віці 40 років. Його обраницею стала Арманда Бежар, яка була вдвічі молодша за чоловіка. Весільна церемонія відбулася в 1662 році, і на ній були присутні лише найближчі родичі молодят.
Арманда подарувала чоловікові трьох дітей, однак їхній шлюб не був щасливим: позначалася велика різниця у віці, звичках, характерах.
Смерть
На сцені, де Жан-Батист грав у п’єсі «Уявний хворий», йому несподівано стало погано. Рідні встигли привезти його додому, де він помер через пару годин, 17 лютого 1673 року.
Жан-Батист Мольер: биография и интересные факты из жизни
Мольер. Одно лишь упоминание этого имени возвращает нас к апогею французской классической комедии. Даже в наши дни он по-прежнему считается одним из самых выдающихся драматургов за всю историю человечества.
Краткая биография Мольера: самое главное о раннем периоде
Он родился в Париже 15 января 1622 года в семье Марии и Жана Поклен. Его отец был обивщиком мебели и занимал официальную должность при королевском дворе, а мать происходила из богатой буржуазной семьи. Мольер был старшим ребенком, следом за ним родилось еще пятеро детей, но до взрослого возраста дожили только трое.
Раннее детство Мольера было относительно спокойным. Но в возрасте 10 лет он потерял мать (умерла от туберкулеза), к которой был очень привязан.
Неплохое финансовое положение семьи позволило родителям отдать его сначала в начальную школу в Париже, после – в престижный Клермонтский колледж. Получив высшее образование, он некоторое время работал юристом, а также помогал отцу при дворе до смерти короля Людовика XIII в 1643 году.
Начало театральное карьеры
Биография Жана-Батиста Мольера увлекательна, а жизнь полна неожиданных поворотов. Карьера юриста его привлекала не больше, чем работа обивщиком мебели, им он предпочел ремесло актера. Когда ему исполнился 21 год, он взял себе псевдоним Мольер и совместно с семьей Бежар основал театр L’Illustre. Вероятно, потому что влюбился в их старшую дочь, Мадлен, которая позже стала его любовницей. Псевдоним он взял, чтобы избавить свою семью от смущения, поскольку театральная жизнь не считалась респектабельной.
С этой компанией Мольер провел неудачный сезон в Париже и обанкротился, а затем отправился в тур по провинциям, в основном по югу и юго-западу Франции, примерно с 1646 по 1658 год. За эти двенадцать лет он отточил свои навыки актера, режиссера, администратора и драматурга. В 1658 году труппа вернулась в Париж и 24 октября дебютировала в Лувре. На спектакле присутствовал сам «король-солнце» Людовик Великий. Брат короля стал покровителем Мольера. Труппе разрешили выступать в Пти-Бурбоне, придворном театре, в котором она играла до 1661 года.
Успех и критика
В декабре 1662 года Мольер и его труппа представили монарху комедию «Школа жен», которая, по его мнению, должна была иметь большой успех. Сюжет сосредотачивается вокруг Арнольфа, человека из среднего класса, который выбирает в супруги свою же подопечную Агнесс – девушку из крестьянской семьи, воспитанную в монастыре. Молодой соперник, не подозревая о личности Арнольфа, рассказывает ему, как именно он планирует украсть девушку из-под его носа.
Пьеса вызвала огромный протест. Враги Мольера, завидуя милости короля по отношению к нему, назвали его аморальным и утверждали, что он украл историю у другого писателя. Мольер решил ответить им полемической пьеской «Критика «Школы жен»», представленной в июне 1663 года. Все это послужило основанием для признания комедии одной из форм литературы.
«Тартюф, или Обманщик»
В мае 1664 года Мольер был приглашен в Версаль для выступления перед Людовиком XIV. Публика впервые увидела «Тартюфа, или Обманщика». Эту пьесу называют самой скандальной, о чем упоминается и в биографии Мольера. Краткое содержание произведения: в доме достопочтенного парижанина Оргона останавливается молодой человек. Хозяин воспринимает гостя словно чудо: скромный, молодой ученый, набожный и бескорыстный. Но домочадцы пытаются доказать ему обратное.
Истинная сущность гостя проявляется, лишь когда Оргон переписывает на него дом и сбережения, отдает на хранение кассу мятежников. Положение спасает лишь вмешательство благородного короля. Пьеса раскрывает религиозное лицемерие. Она разозлила «Общество святых даров», мощную религиозную группу, и в течение пяти долгих лет Мольер безуспешно боролся за право исполнять ее. Наконец, в 1669 году власть Общества ослабла, и «Тартюф, или Обманщик» с большим успехом возродился в королевском дворце.
«Дон Жуан, или Каменный пир»
Упоминание об этой комедии можно найти в абсолютно любой, даже самой краткой биографии Мольера. Жан-Батист впервые представил на обозрение публики «Дон Жуана» 15 февраля 1665 года в театре «Пале-Рояль». Комедия считается одним из величайших произведений Мольера. Он вновь бросил вызов духовенству и обществу, на этот раз высмеивая феодальное дворянство. Однако, отыграв 15 представлений, он исключил пьесу из репертуара, опасаясь нового скандала. Больше при жизни драматурга «Дон Жуана» не исполняли.
Мольер высмеивал духовенство, общество, но всегда был осторожен в отношении института монархии. Он заработал статус одного из фаворитов короля и пользовался его защитой при нападках суда.
Личная жизнь
Поздние годы
Мольер был в фаворе у короля, но это не спасло его от мирских забот: болезней, семейных проблем и депрессии. Тем не менее в самый сложный период он написал и представил публике работу, которая подтверждает его мастерство и гениальность. Театральная комедия «Мизантроп», поставленная на сцене в июне 1666 года, порадовала его поклонников, но, увы, не стала популярной.
Два года спустя новая комедия «Скупой, или Школа лжи» с треском провалилась, и Мольер столкнулся с серьезными финансовыми проблемами. Ситуацию спас комедийный балет «Мещанин во дворянстве» (1670), он помог вновь привлечь внимание публики.
Умереть на сцене
Мольер не особо верил в медицину. С годами его стал мучить сильный кашель, который он пытался замаскировать и выдать за актерский прием. Когда на сцене его одолевали приступы, он притворялся, что делает это специально, пытаясь рассмешить публику. Состояние стало ухудшаться.
Как правило, в биографии Жана Мольера кратко пишут о его смерти: «Умер на сцене своего театра, когда играл, пожалуй, в самой жизнерадостной своей пьесе «Мнимый больной». Это весьма распространенное мнение. Однако не совсем верное.
Во время спектакля, когда Мольер изображал больного, сидящего на стуле, он начал кашлять кровью. Думая, что это часть представления, зрители начали хвалить мастерство актера. Однако один человек из театральной труппы, понимая реальную ситуацию, опустил занавес, чтобы спасти Мольера. Его немедленно отвезли домой, а спустя несколько часов он умер.
Спустя столетия многие все еще верят в миф о смерти Мольера на сцене. Французский Театр, один из самых важных и престижных в Париже, до сих пор выставляет печально известный стул, на котором Мольер сыграл свою последнюю роль.
Со смертью Мольера связана еще одна легенда. Считается, суеверие о том, что зеленый цвет приносит несчастье актерам, происходит от цвета одежды, в которую он был одет, когда играл последний спектакль.
Сундук Мольера
Интересно, что кроме нескольких подписей на административных документах, не осталось никаких рукописей Мольера. Сундук с ними его жена продала после смерти драматурга.
Дело Мольера
Из всех легенд о Мольере эта, пожалуй, самая громкая. Серьезный спор относительно авторства его произведений начался в 1919 году. Французский поэт Пьер Луис утверждал, что настоящим автором пьес был не Мольер, а другие люди, в числе которых был и Пьер Корнель. До сих пор некоторые авторы считают, что эта теория вполне может быть правдой. В качестве главного аргумента они приводят тот факт, что отсутствуют рукописи, кроме того подчеркивается, что у Жана-Батиста попросту не хватило бы времени на драматургию в связи с сильной занятостью в театре в качестве актера.
Согласно этой теории, Пьер Корнель использовал Мольера для продвижения сатирических комедийных пьес, которые он не хотел публиковать под своим собственным именем, будучи известным драматургом и признанным «отцом французской трагедии».
И все же, несмотря ни на что, Мольер остается одним из самых популярных авторов в мире. Он представляет такую важную часть французской литературной культуры, что французский язык теперь часто называют «языком Мольера». В настоящее время лучшие актеры и актрисы во Франции ежегодно получают награду его имени, которая является французским эквивалентом премии «Оливье» в Великобритании или премии «Тони» в США.
Безусловно, информация о творчестве и биография Мольера, кратко представленные в этой статье, дают лишь общее представление о нем. Лучше всего самостоятельно изучить его произведения. Поверьте, они и сегодня весьма актуальны.
Реферати українською
У 1622 році в молодят,венчавшихся у квітні 1621 року, Жана IIПоклена і МаріКрессе вОбезьяньем будиночку, надворіСент-Оноре народжується перший дитина – син Жан-Батіст. 15 січня хлопчика хрестять у церкві Святого Євстахія. Протягом наступних трьох років одна одною в нього з’являються брати Луї, Жан і сестра Марі. У 1926 року помирає Жан IПоклен, дід і хрещений батько Жана-БатістаПоклена, перший придворний шпалерник і камердинер короля. Посада переходить до брата батька, Нікола, яка має той викуповує їх у 1631 року. Пізніше син відтворить дії тата звільнили з точністю до навпаки: він відмовитися від успадкованою посади на користь свого брата. Поки що ж у Жана-Батіста померла в 1632 року мати змінюється мачухоюКатринойФлеретт, зводиться ще одна сестра, а підрослого хлопчика відправляють навчання вКлермонский колеж (нині ліцей Людовіка Великого). У 1637 року Жан-БатістПоклен, ще навчаючись уКлермонском колежі, входить у цех шпалерників як наступник справи свого батька та її посади королівського камердинера. Три наступні року вивчає право, й у 1640 року отримує звання адвоката.
Дар перекладача і письменника виявляли що тоді: в 1641 у домі радникаЛюилье збираються Гассенді,Бернье, Сірано деБержерак (майбутній друг Мольєра, якогоРостан описав у однойменної п’єсі) іШапель. Філософія П’єра Гассенді (1592–1655), чиї лекції слухавПоклен, була філософією радості. Світ, відповідно до Гассенді, коїться не Божественним розумом, а народжуєтьсясамотворящей матерією для радості, і насолоди людини. Цей склад думки настількиувлек Мольєра, що першою літературним створенням було переведення давньоримському поеми Лукреція «Про природу речей», який і зачитав присутнім у тому вечорі.
У на самому початку 1643 року, 6 січня, Жан-БатістПоклен цурається посади королівського шпалерника на користь свого брата Жана, і поселяється в кварталі Маре, поруч із сімействомМадлени Бежар. Пізніше він одружується з її молодшою сестроюАрманде Бежар. 30 червня він разом ізБежарами і п’ятьма іншими акторами підписує контракт про створенняБлистательного театру. 12 вересня трупа знімає зал для гри акторів-професіоналів у м’яч й тимчасово робіт з перебудові приміщення вирушає до Руан, де Жан-Батіст знайомиться з П’єромКорнелем, автором п’єс, та її братом Тома. Блискучий театр відкрився першого дня нового, 1644 року, і рік тому виявився повним банкрутом. Усі, що дав цей період – ім’я «Мольєр», з яким новоспечений актор і директори театру пішов у боргову в’язницю вШатле кілька днів.
Тих із акторів, хто залишив Мольєра, їдуть разом із у провінцію і приєднуються до бродячої трупіДюфрена, якої покровительствує герцогд’Эпернон. Протягом наступних років трупа грала у численних містах. У 1650 року Мольєр стає головою трупи, яка втрачає заступництво герцогад’Эпернона. Двома роками пізніше пройшла перша постановка комедії, написаної самим Мольєром – «>Шалий, чи Все невпопад». Опіка над групою бере принц Конті, чиїм секретарем пізніше стає Мольєр.
Зустріч в 1655 року у Ліоні з італійськими акторами збагатила Мольєра знанням драматургії в іншій країні. Тоді французькій театрі переважно ставили перероблені середньовічні фарси. Новим досвідом було ознайомлення з італійським театром масок, комедією дельарте: виступ акторського ансамблю з чотирьох масок.Самую відомучетверку становили Панталоне (купець, скупий), Доктор і двоє простака:Бригелла (спочатку хитрий, виверткий, злий селянин) і Арлекін (спочатку дурень, пізніше — шахрай). Комедія дельарте — театр імпровізації, нанизаної на сценарний план, текст ролі створюється самим актором у процесі п’єси. Мольєр почав накидати ролі, варіювати сюжети, пристосовувати італійські маски до французької життя. У деяких мольєрівських персонажах вгадується їхнє ставлення до комедії масок: такий, наприклад, Закоханий Доктор, пізнішепринесший успіх.
Подорож тривало. У 1657 принц де Конті позбавляє Мольєра свого покровительства, і трупа повертається під заступництво герцогад’Эпернона. У Авіньйоні Мольєр знайомиться з художником П’єромМиньяром, який написав від нього кілька портретів.
Слава трупи поступово зростає, починаються гастролі по великих містах – Ліон,Гренобль, Руан. У 1658 року вони відчули у собі повернутися до Парижа. Мадлена Бежар, що накопичила під час виступів достатньо грошей, знімає на півтора року тюремного зал у Парижі. Сам Мольєр кілька разів їздить до столиці й домагається покровительства Месьє, єдиного брата короля. Актори Мольєра тепер називаютьсяТруппой Месьє.
24 жовтня 1658 року стало днем удачі для Мольєра: його трупа грала в Луврі перед королем і придворними. Трагедія Корнеля «>Никомед» виявилася невдалим вибором, алемольеровский «Закоханий Доктор» блискуче виправив становище. За описом Булгакова, акторам вдалося викликати «знаменитий, неповторний, який провіщає про повну успіху комедії обвал у залі, що у трупі Мольєра називали «>бру-га-га»». Людовік XIV віддавМольеру зал палацуПти-Бурбон, де Трупа Месьє мала витрачати час на чергу, зИтальянцами. У Парижі Мольєр пропрацював на все життя як придворного комедіографа, артиста і. Деталі мольєрівського театру минулих років добре відомі завдякиЛагранжу, що протягом багато років вів «реєстр» всіх справ театру Мольєра.
Другим і ще більше шумним успіхом Мольєра у Парижі була прем’єра 18 листопада 1659 року п’єси «Смішніжеманници». Точнісінько передати російською мовою назва складно, оскільки французькеprecieuses діє культурного терміна, який було б залишити якпрециозници, носительки певного стилю. М.Булгаков переводить його «Смішні дорогоцінні», пояснюючи, що це культурний стиль отримав своє назва від цього, що з зустрічі відвідувачки салонів, демонструючи свою вишуканість і витонченість, іменували одне одного «моя дорогоцінна». Так само, із поправкою на стиль часу – «>Драгиясмеянние» – звучить цю назву в паперах Петра Великого: саме його першим спробував дати переклад комедії російською. На жаль, в паперах імператора збереглася лише саме початок п’єси.
Багато імен у мольєрівських п’єсах не вигадані: або особисті імена акторів (як було п’єсі «Смішніжеманници» з прізвищамиЛагранж іДюкруази), абоимена-символи (у тій п’єсі – ім’яМаскариль, від слова «маска»). Це традиційна риса класицизму в драматургії, і можна стверджувати, що починав автор зклассицистических п’єс. Однак поступово імпровізація, з якою і розпочав свій творчість, і навіть виразність епосу і серед народних традицій, почерпнута упродовж свого мандрівок, провела до спочатку відступів від класицизму, та і нових жанрів. Найважливіші твори Мольєра створені у 60-ті роки XVII в.
До прибуття Париж Мольєр був скорішкомедиографимразвлекающим, ніж котрі як. І ось, що його аудиторія — найпотужніші,утонченние та освічені люди Франції, не міг ставити завдання важливіші. І перша їх — показати глядачам вони самі, без лестощів і поблажливості. Свою портретну галерею Мольєр відкриє, продемонструвавши двору те що то його відвідують, різняться від інших жителів королівства, пишаючись своїм відзнакою.
Зухвалість Мольєра була ризиковій. Він грав пародії напрециозность, чванство, святенництво перед носіями цієї культури і цих чорт. Після п’єси «Смішніжеманници» літераторМенаж сказав знаменитому охоронцю літературних правил поетовіШаплену: «Ми із Вами схвалювали всі ті дурості, хто був тут хіба що так дотепно і безсторонньо осміяні; але, повірте мені, нам доведеться спалити то, чому ми поклонялися, й поклонитися з того що спалювали».
Глузування наджеманницами, тим щонайменше, виявилася при дворі і на час: Людовік XIV поспішав відмовитися відпрециозним стилем і з нагадуванням профрондерах, з яких він восторжествував у парламенті і котрих тепер потрібно було перетворити на скоєних придворних досконалого двору. У цьому сенсі реформа моралі, затіяна Мольєром, була доречна у королівському плані перетворень. Трупа Мольєра отримує королівський пенсіон і з 1660 року грає в палаці Пале-Рояль (коли через підступи ворогів будинокПти-Бурбон було знесено).
Мольєр одружується з молодшою сестрою своєї сценічної подруги —Арманде Бежар, фактично їм вихованим. Між ними двадцять років різниці. Шлюб опинився занадто щасливою і породив масу чуток: була Арманда справді сестрою, і може бути, дочкоюМадлени? Сюжет написаної 1662 року п’єси «Урок дружинам» зводиться до того що, що з героїв вирішує не покладатися на вдале виборі дружини, а виховати її собі, узявши при цьому скромну сільську дівчину. Проте перша ж зустріч дівчини з люб’язним хлопцем руйнує виховний план. Отже, комедії Мольєра іноді набували особистий відтінок.
Плітка про Арманду іМадлену по сьогоднінеотвязно тягнеться за біографією Мольєра, хоча відомо навіть, хто її придумав — неймовірно об’ємний прем’єр трупиБургундского готелюМонфлери. Друг юності Мольєра, письменник Сірано деБержерак, іронізував з цього приводу, щоМонфлери настільки товстий, що їх у вечір неможливоотдубасишь.
Репутацію Мольєра починають тим часом чорнити як театральні пліткарі. За «>Уроками» пішла перша кампанія обвинувачення їх у порушенні як естетичних, і моральних законів. Мольєр відповів п’єсами, винісши обговорення безпосередньо в сцену. У «Критиці «>Урока дружинам»» (1663) він представив суперечку вирішено на вітальні, денасмешнику-маркизу і вченомупеданту-сочинителю відповідають шевальєДорант і молода світська дама, яка читала Аристотеля, але судить з позиції здоровим глуздом. Вони захищають Мольєра. Відразу за «Критикою» Мольєр написав ще більше блискучий відповідь — «Версальський експромт», поставлений як репетиція спектаклю. Усі актори виведені під своїми справжніми іменами. Вони свідчать відкритий і також йдуть у своїх судженнях здоровому глузду, а чи не забобонам основі моралі й шкільної поетики.
«>Щеголи,жеманници, рогоносці і лікарі покірно терпіли, що й виводять на підмостки, і навіть вдавали, що списані з нього персонажі потішають їх менше, ніж іншу публіку. Але лицеміри не знесли глузувань; вони відразу підняли переполох й оголосили з низки он виходить зухвалістю те, що зобразив їх кривляння і спробував накинути тінь на ремесло, до якому причетне стільки поважних людей», — свідчить Мольєр в передмові зі своєю п’єсі.
У цьому полеміці Мольєра підтримував молодий король. Саме Мольєр бувприглашен постановником блискучого дійства у Версалі травні 1664 року. Цей випадок їм було написано комедія «>Докучние», і навіть три дії «Тартюфа». Наприкінці серпня цього ж року незавершенная п’єса була і заборонена, та якщо з паризьких священиків зажадав відправити її автора на багаття. За окремими випадами стояла впливова сила — Суспільство Святих Дарів, яке патронується самої королевою-матір’ю. Автор вимушений був випередити початкову редакцію п’єси проханнями до короля. У першому ж проханні він підкреслює, що прийняв все обережності до того що, щоб «протиставити виведеного мною лицеміра людині істинно благочестивому. » А по смерті королеви-матері 5 серпня 1667 року Мольєр домігся права показатисмягченний варіант п’єси під назвою «>Обманщик», де герой замістьполумонашеского вбрання бувоблачен в світський камзол. Проте, наступного року ж дня Мольєр дістав листа від паризького суду заборона постановку. Тоді з другим проханням він надсилає двох акторів у ставку короля, який би за діючої армії у Фландрії.
Лише 1669 року, після п’яти боротьби, «Тартюф» було показано нинішньої редакції, але спроби заборонити п’єсу не припинилися: свідчення гостроти, з якою Мольєр діагностував громадські пороки. Ім’я її героя, освічене Мольєром від старої французького дієсловаtruffer (обманювати), стало загальним для лицеміра.Дорина з Тартюфа — одне із найбільш блискучих сценічних характерів, створених Мольєром. Цей типаж через століття отримає чудове продовження французькій театрі образ Фігаро — всюдисущого, безжурного, виконаного життєву енергію простолюдина.
Паралельно зі роботою над «>Тартюфом» Мольєр працював з інших п’єсами. Все, що у роки, ліг відсвіт «Тартюфа». Передусім це теж стосується двох високих комедій, які з ним становлять свого роду трилогію: «Дон-Жуан» 1665 року (п’єса було знято після п’ятнадцяти показів) і «Мізантроп»1666-го. Герой «>Мизантропа» багатьма сприймається як прямий попередник Чацького; вражаюче подібна до останніми рядкамигрибоедовской комедії наступна строфа:
«Я, змучений, потоптаний жорстоко,
>Уйду від провалля, що панує пороку,
І буду куточок шукати віддалік від усіх,
Де міг би людина бути чесним безперешкодно».
Останні, найважчі роки Мольєр продовжує писати комедії, щоб повчати, розважаючи: «Скупий» (1668), «Міщанин у дворянстві», «Вчені жінки» (1672), «Уявний хворий» (1673). Поступово втрачаючи довіру короля, терплячи нові нападки і сімейні негаразди, Мольєр повністю присвячує себе театру.
Разом про те, збільшується кількість шанувальників Мольєра. ХтосьНевильнен, вивчив напам’ять до п’яти чи шість уявлень всю комедію «Уявний рогоносець», надрукував її й присвятив виданняМольеру.Невильнен вважав за потрібне передувати головним сценам передмови, в яких розтлумачувалося їх сюжет. Ці передмови передають важливі деталі про комічної грі Мольєра,изображавшегоСганареля, і враження кожної сцени, майже кожного вірша на публіку.
Мольєр прийняв ці передмови, й у єдиному випущеному їм виданні своїх творів він не змінив ні з тексті п’єси, ні з передмовах свого видавця. Це видання надруковано у Гільомаде-Люина в 1666 р. з королівської привілеєм, під назвою: «>Oeuvres de M.Moliere». Вона складається з двох томів, кожен прикрашенийвиньеткою, яка зображуєМаскариля іАгнесу у тому костюмах. Перший тому, в 591 сторінку, укладає у собі чотири п’єси: «>Жеманници», «Уявний рогоносець», «>Шалий» і «Любовна досада». Інший, в 480 сторінок, включає у собі п’ять п’єс: «>Несносние», «Школа чоловіків», «Школа дружин», «Критика на Школу дружин» і «ПринцесаЭлиди».
Тяжкохворий Мольєр пише «Уявного хворого», грає у ньому центральну роль, але лише трьох спектаклях.Четвертого не дограв. Мольєра забрали зі сцени, за півгодини пішла горлом кров, і він помер, яка встигла принести покаяння. Тож святенники відмовили то християнському поховання. Знадобилося слово короля, щоб поховати Мольєра. Через сім років по смерті великого драматурга, в 1680 року, Людовік XIV видає указ, яким трупа Мольєра сполучається з трупоюБургундского готелю; виникає